Ми починаємо знайомити Вас із членами журі Літературної премії “Великий Їжак” сезону 2011-2012 року

Розмова Софії Заклецької з Тетяною Качак

Тетяна Качак: “Потрібно говорити про мету читання”

– Ви науковець із блискучою кар’єрою – причому один з небагатьох в Україні
фахових дослідників літератури для дітей та юнацтва, університетський викладач,
мати доньки-підлітка – і член Журі першого сезону премії “Великий Їжак”.
Розкажіть трохи про себе, чому в полі Ваших професійних зацікавлень опинилася
саме дитяча література?

– Література для дітей завжди була мені цікава. І, напевно, було кілька
факторів, які спонукали до того, що саме дитяча література зараз є основним
об’єктом моїх професійних зацікавлень. На філологічному факультеті
дисципліну «Дитяча література» викладала Марта Богданівна Хороб, яка дуже
глибоко аналізувала, здавалося б, простенькі тексти, захоплююче розповідала
біографії дитячих письменників, акцентуючи на фактах, які не подавались у
шкільних підручниках чи хрестоматії.
Унаслідок філологічного вишколу моє читання художніх творів стало не
тільки читанням-відпочинком, а суцільним читанням-аналізом, компаративно-
асоціативним читанням. Відтак навіть книжку із захоплюючим сюжетом я мимоволі
розглядаю через призму художніх особливостей тексту на різних рівнях: тут
вловлюєш специфіку жанру твору, там смакуєш мовою, ще десь вирізняєш типи
портретування та характеротворення.
Потім була кандидатська дисертація на тему «Художні особливості жіночої
прози 80-90-х років ХХ століття» (науковий керівник – Євген Михайлович Баран) –
я досліджувала, зокрема, феміністичні тенденції, образ «невилюбленої жінки» і
жіночу літературну традицію в цілому. Деякі авторки, творчість яких я
досліджувала, писали і для дітей. Наприклад, Євгенія Кононенко, Ірен
Роздобудько, Галина Пагутяк. Ці тексти зацікавили художніми світами, образами,
наративними структурами, продиктованими орієнтацією на певну категорію
читачів. Подібних моментів не було в «дорослій» прозі. Я переглянула наукові
розвідки літературознавців останніх років і побачила, що про ці тексти майже не
говорять у літературних колах. Та й література для дітей і юнацтва
малодосліджена, ані теорія, ані критика в цій галузі не сформовані. Відкрилось
надзвичайно широке поле діяльності і з’явились цікаві ідеї щодо теоретичного
осмислення та інтерпретації сучасних текстів для дітей. І, очевидно, не лише у
мене. Завдяки діяльності як окремих людей, так і організацій, бібліотек, книжкових
форумів, дитяча книжка та література привертає до себе увагу громадськості. На
часі – наукове її осмислення. З десяток дисертаційних досліджень, об’єктом яких
стали художні твори, написані для дітей та юнацтва, спорадичні міркування
критиків та рецензентів потребують не тільки систематизації та узагальнення, а й
обґрунтування і глибшого висвітлення теоретичних аспектів.
Третій поштовх дослідження літератури для дітей – викладання в
Прикарпатському університеті дисциплін «Дитяча література» та «Зарубіжна
дитяча література» та робота над підручниками для студентів. Разом із колегою
по кафедрі, Ларисою Миколаївною Круль, ми видали навчально-методичний
посібник для студентів педагогічних спеціальностей «Зарубіжна дитяча
література», методичні рекомендації для практичних занять із «Дитячої
літератури».
І остаточний вибір на користь літератури для дітей було зроблено після
спілкування з Уляною Гнідець, президентом Центру дослідження літератури для
дітей та юнацтва. Згодом ми з Ларисою Миколаївною Круль на базі
Прикарпатського університету створили філію Центру дослідження літератури для
дітей та юнацтва. Треба сказати, що діяльність Центру нині дуже на часі.

Комунікативні студії членів Центру забезпечують обмін ідеями, думками у колі
зацікавлених людей, дають можливість постійно «тримати руку на пульсі»
літератури для дітей та юнацтва.
А ще у мене є дві доньки. З меншою, чотирирічною Даною, ми постійно
читаємо книжки перед сном. Старша донечка Христинка (14 років) читає сама,
причому вона читає дуже багато сучасної літератури для дітей. Звичайно, мені
цікаво, що́ їй подобається читати і чому саме. Часто я сама пропоную їй книжки
для читання, але не завжди наші читацькі смаки та уподобання збігаються. Зараз
є дуже багато дитячих книг сучасних українських письменників, які справді варті
уваги.

– Чим, на Вашу думку, є Літературна премія “Великий Їжак”?

– Заакцентую на тому, що це, по-перше, недержавна премія, по-друге,
премія, яка присуджується за україномовну книжку для дітей. Але її особливість
полягає не тільки в цьому. Особливо привабливим моментом є заанонсована
організація всеукраїнської інформаційної кампанії. Можливо, саме внаслідок появи
цієї премії можна буде говорити про певний канон у дитячій літературі початку ХХІ
століття, домінуючі тенденції тощо.

– Дитяча література – система ідей і цінностей чи щось дуже спонтанне?

– Дитяча література – це літературне явище, літературний феномен, який,
попри свою спонтанність, містить ідеї та цінності, узагальнюючи які, можна укласти
систему з усіма її елементами та взаємозв’язками. Все залежить від того, з якої
точку зору розглядати літературу для дітей: в її історичному розвитку загалом, на
певному етапі, орієнтуючись на тематичні, жанрові, образні, наративні чи інші
критерії інтерпретації художніх творів.

– В СРСР поняття “дитячий письменник” було дуже скомпрометоване:
вважалося, писати для дітей беруться насамперед ті, у кого не склалося
із “серйозними книжками”. Що змінилося протягом двадцяти років української
Незалежності? Чи змінилася сама дитяча література? Чи змінилася поведінка
письменників у пострадянській ситуації?

– Я б сказала, що зараз писати для дітей навіть модно, а мати у творчому
доробку ще й дитячу книжку – престижно. Письменники, які пишуть для дорослих,
активно беруть участь у видавничих проектах, присвячених літературі для дітей.
Маю на увазі, наприклад, серії «Життя видатних дітей», «Дивний детектив»
видавництва «Грані-Т». Звичайно, можемо спостерігати, що талант власне
дитячого письменника розкривається у кожного автора по-своєму.
Дитяча література, звичайно, змінилася. Значно розширилося її тематичне
коло, зокрема, завдяки розгляду письменниками проблем, які вважались раніше
недоречними у літературі для дітей; порушенню питань, які справді хвилюють
сучасного підлітка; показу художніх світів, близьких маленьким читачам. У плані
жанрової системи зауважуємо домінування «фентезі», детективної літератури.
Однак завжди актуальною для дітей-читачів залишається пригодницька,
фантастична література.
Великий вплив на формування літератури для дітей останніх 20-ти років мав
і той факт, що відбулась своєрідна зміна акцентів, переорієнтація. Якщо раніше у
функціональному аспекті важливими були такі функції тексту для дітей, як
пізнавальна та виховна, то зараз пріоритетною вважають комунікативну.

– Чи не кожна фахова розмова на тему дитячого книговидання починається
з того, що немає ринку книг, системи розповсюдження, дуже мало видавництв,
покупці мало мотивовані купувати книги. З іншого боку, в Україні ще не до кінця
зруйноване громадянське суспільство – люди ще мають цінності, ще не всюди
відчувається периферійно-капіталістична громадська атрофія. Чи небажання
купувати книжки і громадська пасивність якось пов’язані?

– Я думаю, що тут все залежить від того, наскільки в суспільстві розвинена
культура читання, чи присутня вона у сім’ї, чи належною мірою працюють у
напрямку пропаганди дитячої книжки вчителі, бібліотекарі, батьки тощо. У наш час
відсутній так званий «культ книжки». Можливо, це сказано занадто різко… Йдеться
навіть не так про «небажання купувати книжки», як про відсутність потреби у
книжках. Опитуючи пересічних людей, переконалася, що у 75 % сімей, де батьки
чи родичі не мають відношення до освітньої чи інформаційної сфери (викладання,
роботи в освітніх закладах, пресі тощо), вдома фактично відсутні книги. А функцію
настільної книги часто виконує телепрограма або кулінарна книга (навіть і тут не
обійшлося без гендерного поділу). Ще 8 % – це ті, які в кращому випадку час від
часу читають масову літературу (любовні романи, мелодрами, трилери) – і саме з
таких книг формується їхня домашня бібліотечка. І тільки 17 % опитаних
респондентів сказали, що мають у домашніх бібліотечках Біблію, «Кобзар», окремі
книжки українських і зарубіжних класиків, а також сучасні книжки-бестселери, які
читають їхні діти.
Щодо мотивації покупців… Можливо, такий стан речей зумовлений тим, що
зараз мало актуальні уявлення про те, що «книга – джерело знань і засіб
самоосвіти», віджили свій вік і гасла «книга в подарунок»; «читання – цікаве
проведення вільного часу», «читання – найкращий відпочинок», «читання –
вишукана насолода», «читання – корисна розвага» тощо.

– Що таке кон’юнктура в дитячій літературі? Чи варто дитячим
письменниками орієнтуватися на мейнстрім?

– Кон’юнктура в дитячій літературі – це, в першу чергу, сукупність певних
умов чи обставин, за яких література здатна повноцінно розвиватися та
функціонувати. Це також взаємовідношення попиту та пропозиції на книжкову
продукцію для дітей. І тут маю на увазі попит не тільки на книгу як «фізичний
спосіб існування твору», а й читацькі запити та зацікавлення дітей, їх потребу у
текстах певного тематичного спрямування, жанрового характеру тощо.
У контексті сучасної дитячої літератури можемо говорити про кон’юнктуру
тематичного пошуку; кон’юнктуру жанрового вирішення; кон’юнктуру читацьких
запитів та інтересів; кон’юнктуру книжкового ринку. Цю розмову можна
продовжувати, наприклад, аналізуючи ситуацію на рівні тематичного спектру
сучасної дитячої літератури: модні і немодні теми, теми авторські і теми,
орієнтовані на читацькі інтереси; теми актуальні і неактуальні; теми, зорієнтовані
на традицію та теми новаторські, епатажні, нетрадиційні для літератури,
адресованої дітям тощо. На рівні жанрового вирішення актуальними будуть
питання, пов’язані з домінуванням та популярністю певних жанрів для певних
поколінь читачів-дітей; оптимальність окремих жанрових форм для реалізації
авторського задуму та завдань, забезпечення навчальної, виховної,
комунікативної чи гедоністичної функцій літератури для дітей; трактуванням жанру
як засобу стимулювання дитини до читання, задоволення її читацьких інтересів
тощо.

Популярність окремих тем і жанрів пояснюється не тільки дитячими чи
юнацькими захопленнями, скажімо, фантастикою, пригодами, містикою,
детективними розслідуваннями, а й метою читання. В цьому контексті
актуальними будуть поняття «читання-відпочинок», «читання-втеча», «читання-
заспокоєння» (за М. Зубрицькою), «читання-релаксація», або ж навіть «читання в
пошуках адреналіну», «читання як новий досвід», «читання як вирішення
проблем». Аспект читацьких запитів та інтересів є одним із найважливіших у
структурі кон’юнктурних тенденцій у дитячій літературі. От тільки письменники не
завжди зважають на нього.
Про кон’юнктуру книжкового ринку краще скажуть видавці. Однак ми
можемо зауважити домінування, наприклад, перекладної чи оригінальної
україномовної книжки; перевагу окремих дитячих книг чи книг, об’єднаних у
тематичні або жанрові серії; орієнтацію на вікові категорії адресатів; спрямування
на видавництво художніх текстів чи текстів навчально-пізнавального або іншого
характеру; упередження стосовно друку текстів молодих авторів та письменників,
яких вважають класиками дитячої літератури; врахування «модних віянь» тощо.
Вивчаючи книжки для дітей, я неодноразово ставила собі питання: на що
орієнтуються сучасні дитячі письменники? Читаючи інтерв’ю з різними дитячими
письменниками, зауважила, що значна частина авторів зізнається, що не
орієнтується ні на яку кон’юнктуру, що вони просто намагаються зобразити у тексті
цікавий світ дитини чи для дитини. Але ми бачимо, що є багато творів, автори яких
роблять спробу «влитися» в модну в певний час хвилю. Маю на увазі твори,
написані в жанрі фентезі, презентацію художніх ірреальних світів, наслідування та
переформатування відомих текстів-бестселерів зарубіжних письменників, писання
текстів для конкретної серії тощо.
З одного боку, орієнтація на мейнстрім є виправданою, з іншого – маємо
проблему незаповненої ніші «альтернативної» сучасної української літератури для
дітей, а особливо для підлітків.

– Чи може сучасна дитяча література протистояти патологічному
споживацтву, нав’язаному рекламою?

Може, за умови якісних змін стану культури читання в нашому суспільстві,
зокрема, розширення сфери впливу дитячої книжки, зростанням попиту на неї. Ми
живемо у час, коли реклама відіграє важливу роль у формуванні та задоволенні
потреб людини, однак навіть зараз є книги для дітей, які потенційно можуть
позитивно впливати на формування життєвих принципів дитини, її поглядів на
навколишній світ, зрештою, майбутнього вибору. Повністю погоджуюсь з думкою,
висловленою Маріанною Кіяновською у статті «Дитяча література в Україні:
особливості конструювання життєвих ситуацій»: «нашим найнагальнішим
завданням стає розробка нових мотиваційних стратегій, у тому числі –
формування нової загальної мотиваційної концепції читання». За умов успішного
вирішення даного завдання будуть очевидні зрушення і стосовно протистояння
сучасної дитячої літератури патологічному споживацтву. Популярність окремих
тем і жанрів пояснюється не тільки дитячими чи юнацькими захопленнями,
скажімо, фантастикою, пригодами, містикою, детективними розслідуваннями, а й
метою читання.

– В Україні індивідуальності завжди були важливішими, ніж інституції. Це
доводять і деякі останні події. Чи може сучасний дитячий письменник стати
фігурою, співмірною, наприклад, із постаттю Ліни Василівни Костенко? Чи може це
статися спонтанно? Чи для цього потрібні якісь передумови?

– Напевно, може. Ось, наприклад, премія «Великий Їжак». Якщо все
спрацює, як заявлено у концепції, думаю, ми познайомимося з новими авторами і
їх творчістю, і вони в перспективі матимуть всі шанси стати «класиками». Сьогодні
мало бути автором справді вартісної дитячої книжки – потрібно цю книжку
грамотно презентувати, розрекламувати і донести до читача. Адже щоб стати
справді «фігурою» в літературі, потрібно, щоб ім’я письменника було
справжнім «брендом» для читачів. У цьому контексті можна говорити, наприклад,
про творчість В. Рутківського. Читацька аудиторія цього автора постійно зростає, а
інтерес до його творів посилюється з кожним новим виданням.

– У чому слабке місце українських письменників, зокрема дитячих?

– Не всі сучасні дитячі письменники навчилися «відчувати» свого читача;
дехто спрощує свої тексти, не усвідомлюючи, що запити їх потенційних читачів –
інші. Діти, а надто підлітки, очікують «дорослого досвіду», тоді як письменники
пропонують їм спрощені варіанти. Інші – навпаки, вони не відчувають межі, за
якою починається конфлікт авторського і читацького досвідів. Не завжди
письменники можуть правильно зорієнтуватися, визначаючи горизонт читацьких
сподівань, «новий формат дитинства», реалізацію ініціальної функції літератури
для підлітків. До речі, ці питання частково обговорювалися на круглому
столі «Література для підлітків сьогодні: ускладнена простота», організованому
Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва під час Фестивалю
української дитячої книги «Азбукове Королівство Магів та Янголів».

– Чи не відчувається в українських письменників нестачі ідей – і чи не
бракує їм повнокровної традиції, наприклад, порівняно з російською, французькою,
німецькою, польською, скандинавськими літературами?

– Здається, чого-чого, а ідей українським письменникам вистачає. Проте
поряд із справді новими в художньому плані текстами, зустрічаємо так
зване «переспівування» відомих сюжетів, мотивів, тем. Слід також відзначити, що
багато тем, цікавих сучасним дітям, не розкрито в українській літературі, натомість
вони зринають у перекладних текстах. Цим пояснюється і популярність серед
читачів-підлітків «Буби» Барбари Космовської, інтерес до ще не перекладених
українською науково-популярних текстів Стівена Хокінга («Найкоротша історія
часу», «Світ у горіховій шкаралупі»), Норберта Вінера («Колишній вундеркінд») та
інших книг.
Окремі українські письменники коментують ситуацію, що склалася. Так,
Галина Малик говорить про брак літератури, присвяченої темі сучасних
підліткових та молодіжних об’єднань, проблемі конфліктів і стосунків між різними
групами (наприклад, протистояння «емо» та «готів»). Дана проблема пов’язана з
існуванням так званої «субкультури дитячого суспільства», носіями якої є
референтні групи. Специфіка таких груп полягає в тому, що цінності й думки групи
підліток вважає своїми власними. У його свідомості вони творять опозицію
дорослому суспільству. Дорослим письменникам складно про це писати, оскільки
вони фактично не мають доступу до таких груп і можуть тільки опосередковано
висвітлювати подібні теми – або ж описувати власний підлітковий досвід
перебування у референтній групі. На Заході авторами подібних видань (не завжди
художнього, частіше публіцистичного характеру) часто стають самі підлітки.
Між іншим, я погоджуюсь із висловленими на згадуваному вище круглому столі
міркуваннями Маріанни Кіяновської стосовно відсутності книг для підлітків, в яких

би порушувалась проблема комунікації «іншої» дитини і світу: емігрантів та їх
адаптації в нових умовах, дітей-інвалідів тощо.
Треба сказати, в українській дитячій літературі є своя традиція, хоча
місцями вона «затерта», презентована не повною мірою. Щось дуже подібне (але
про жіночу літературну традицію) сказала Оксана Забужко: «У висліді кожне нове
покоління українських письменниць змушене мовби розпочинати заново
конструювання свого літературного родоводу…». Десь так само – і з поколіннями
українських письменників, як пишуть для дітей.

– Чи дійсно в літературі «кожен – коваль свого щастя»?

– Не до кінця, але так.

– Які улюблені книги Вашого дитинства?

– Улюблені, на мою думку, це ті, які хочеться читати по кілька разів – і
щоразу вони цікаві; які залишають враження твоєї реальної присутності у
вигаданому художньому світі; ті, які завжди актуальні; ті, якими живеш навіть тоді,
як прочитана книжка вже давно на полиці; ті, які постійно цитуєш і які зринають у
різних читацьких рефлексіях та асоціативних ланцюжках.
У дитинстві я любила читати книгу Еріха Распе про пригоди барона
Мюнхаузена, «Коли ще звірі говорили» Івана Франка. Двічі читала повість Крістін
Нестлінгер «Конрад, або Дитина з бляшанки». В певний час захоплювалась
творами Астрід Ліндгрен. У 7-му класі перечитала всі твори Фенімора Купера, у 8-
му – Жуля Верна.
Є й такі книжки, які надзвичайно добре запам’яталися. Так, мій перший
читацький щоденник розпочинає запис, в якому висвітлено коротенький зміст
книжки «Серце» Едмондо Амічіса. Це був 1989 рік…

Розмовляла Софія Заклецька

Новини