Головна » Новини, Рецензії » «У місті, що зветься по-княжому Львів…»

«У місті, що зветься по-княжому Львів…»

8 квітня 2012

Мар’яна Савка. Казка про Старого Лева. – Львів: «Видавництво Старого Лева», 2011.

Цю книжку письменниці Мар’яни Савки й художника Володимира Штанка називають «справжньою візитівкою міста Львова». Воно й не дивно, адже в «Казці про Старого Лева» є все, що слід знати гостям міста: Львів – затишний, загадковий, приязний; у місті буде добре і звичайним туристам, і навіть екзотичним тваринам – Кро-Крокодилові, Слону й Жирафі. Ба більше: завдяки цій книжці-візитівці про Львів дізнаються не лише в Африці й Амстердамі, звідки родом Крокодил і Жирафа, а й у всьому світі, оскільки «Казка про Старого Лева» разом із «Рукавичкою» художньої студії «Аґрафка» ввійшла до престижного каталогу «Білі ворони 2012» (White Ravens 2012) – щорічного списку найкращих дитячих книжок із усього світу, що його укладає Дитячий книжковий ярмарок у Болоньї.


Ґрунтуючись, як правило, на загальновідомому фактажі про Львів як місто кави, бруківки, дощів і мансард, про міфічну підземну річку Полтву, що начебто протікає в самому серці міста, Савчина «Казка…» хоча й куди простіше – бо ж для дітей! – а все ж підхоплює традицію прописування львівської легенди й міфології (у цій-таки традиції написано левову частку творів Юрія Винничука). І, зважаючи на зовсім юну читацьку авдиторію книжки, додає в легенду міста нову, «звірячу», складову: десь у центрі міста, біля самої ратуші, живе собі високо на мансарді старий-престарий Лев. Про нього малеча вже знає: 2003-го у «Видавництві Старого Лева» виходила збірка «Казки Старого Лева» (упорядниця – також Мар’яна Савка). Саме в ній вперше з’являється головний персонаж нової книжки – старий Лев, який друкує казки на друкарській машинці. У новій казці, як влучно завважила Зірка Мензатюк (стаття «Діти без поезії» на «ЛітАкценті»), Лев одержує детальнішу біографію:
У Відні колись він отримав освіту,
За час царювання об’їздив півсвіту,
У Греції, Швеції жив, у Бомбеї,
Бував у Венеції, бачив Париж,
Останнє кохання зустрів на Бродвеї –
Чимало побачив наш Лев дивовиж.
А на старість «наш Лев», ясна річ, відчув поклик предків – кам’яних левів із «міста, що зветься по-княжому Львів» – і вирішив оселитися саме у Львові, щоби спокійно й радісно доживати свої дні. (Це все, як розуміє згодом читач, сталося до того, як Старий Лев із книжки 2003 року взявся писати казки для дітей.)Савчин Старий Лев зовсім не страшний («Хоч був він царем, та не звіром страшним, / А добрим напрочуд, до того ж, старим».), ба навпаки – дуже домашній і, як усі старі люди, в чомусь дитинний і безпорадний. На його балконі, з якого видніється прапор Ратуші, стоять у горщиках фіалки; сам Лев ходить у домашньому халаті і п’є чай із лимоном; а головне – в нього, царя звірів, так само, як і у звичайних людей, може одного дня потекти дах! І тоді вже ніякі царські регалії йому не допомагають, а лишень старі друзі – Кро (Крокодил), Жирафа й Слон. Усі вони виписані напрочуд дотепно: Жирафа, скажімо, «приїхала із Амстердама», на ній – «гарна, висока, модна панама, / На шиї коралі у двадцять рядів». З усіма на сторінках книжки трапляються кумедні пригоди. Крокодил, який має розкішні апартаменти на березі Нілу, всю дорогу (а прибув він, звісно, літаком, оскільки «місто, що зветься по-княжому Львів» і «досі не має великих портів») мучив стюардес різними забаганками, відтак налякав порядних львів’ян своєю крокодилячою посмішкою, а в кав’ярні ледь не схрумав кельнера, котрий наважився запропонувати йому напій за назвою «гарячий крокодил». У результаті, Жирафа загубила адресу, Крокодила забрали до відділку міліції, а Слон – куди ж подівся Слон? – бідолашний Слон застряг в арці, намагаючись пройти до квартири Старого Лева, тоді як сам Лев, задивившись на Слона, гепнувся з балкона (а ви, певна річ, пам’ятаєте, що лев’ячий балкон був досить високо?). Утім, як і годиться добрій веселій казці, з усіма персонажами зрештою все гаразд: спільними зусиллями звірів і міської влади Левові відремонтували квартиру, усі щасливі і гуртом п’ють чай. А дітки у свою чергу вчаться тому, як важливо допомагати одне одному і як складна робота стає не дуже-то й складною, якщо за це візьмуться всі-всі-всі – звірі, люди, можновладці… (А для тих, хто при згадці про владу звик справедливо кривитися, смію завважити: книжка насамперед дитяча, і, гадаю, не зовсім погано виховувати молоде покоління в атмосфері довіри до тих, хто представляє його державні структури. Адже з чогось, зрештою, треба починати?..)Як зауважили перші рецензенти книжки, «Казка про Старого Лева» за жанром – поема (жанр чомусь у сучасній дитячій поезії мало популярний). До того ж, поема, написана легко й плавно, десятирядниками з суміжним і перехресним римуванням. А головне – соковитою і багатою на стилістичні засоби мовою. Савчині десятивірші легко й швидко запам’ятовуються: уже після другої-третьої строфи маленький читач знатиме неодноразово повторюваний у цій статті рефрен напам’ять і радісно підтримають грайливі парафрази на зразок «…У місті, ви знаєте, Львів» або ж «У місті, що зветься, ну правильно, – Львів». І щоб довершити стилістичний «портрет» книжки, скажу лишень, що в ній немало гумору й навіть трішки іронії, яку вам куди цікавіше буде відчитати самим.Уважний читач неодмінно помітив, що на початку цієї статті мені йшлося про двох авторів – авторку тексту Мар’яну Савку й автора малюнків Володимира Штанка. Молодого талановитого й уже знаного у світі художника: ілюстрована ним книга «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя цього року також потрапила до т. зв. «Почесного списку» ілюстраторів найкращих сучасних книжок для дітей – престижного каталогу, що його щороку укладає міжнародне журі літературної премії імені Г. Х. Андерсена. Адже коли йдеться про дитячу книжку, художник більше, ніж у випадку з книжкою для дорослих, стає співавтором твору. І, смію припустити, що ілюстрації Штанка відіграли далеко не останню роль у тому, що «Казка про Старого Лева» потрапила до цьогорічних «Білих ворон». Утім, знову ж таки: якби не блискуча, надзвичайно образна, майстерна в деталях і стилістично довершена поема Мар’яни Савки, яку так легко уявити і так – припускаю – приємно ілюструвати, хтозна чи вдався би Старий Лев, Жирафа, Слон, Кро-Крокодил та всі інші такими, якими вони є. До того ж, безперечно, заслугою художника є й дотепна знахідка на стор. 28: у куточку, окремо від натовпу, що витріщився на бідолаху Слона, всміхається до читачів неабихто, а сама авторка «Казки про Старого Лева» – Мар’яна Савка! Мовляв: і я там була, мед-пиво пила, все бачила на власні очі й так, як бачила, вам і розповідаю. І що ж на те заперечиш – усе «задокументовано» в малюнках!Що ж, із «Казкою про Старого Лева» Львів одержав ще одну добру й веселу яскраву легенду. Цього разу – «звірячу», для найменших. І хтозна, можливо за багато років, коли підростуть нинішні читачі Савчиної книжки, перше, що вони згадають, приїхавши до Львова – це рефрен «У місті, що зветься по-княжому Львів»?..

Новини, Рецензії